Метод "Лялька-персона"

Метод «ляльки - персони» - це інноваційний педагогічний підхід, спрямований на формування соціальної компетентності, розвиток емпатії, виховання толерантного ставлення до дітей-інвалідів та дітей з особливими потребами.

Головна ідея цього методу:

  • Створення рівних можливостей для всіх дітей та формування позитивного ставлення до оточуючого;
  • Чуйне ставлення та індивідуальний підхід до кожної дитини, її думок, переживань;
  • Забезпечення умов для того, щоб кожна дитина почувала себе комфортно, щоб її думки визнавали і цінували (особливо сором'язливі діти, які ще недостатньо володіють мовою спілкування);
  • Здійснення педагогічних втручань у належний час і спосіб, щоб делікатно підтримувати і допомагати дітям розвивати впевненість у собі, довіру і самоповагу;
  • Допомога дітям з особливими потребами відчути себе рівноцінними учасниками освітнього процесу, життя;
  • Створення можливостей для гри дітей у безпечному і стимулюючому середовищі з турботливими дорослими.
  • Формування емоційного інтелекту.

Ляльки-персони дають змогу проводити ефективні, стимулюючи та цікаві бесіди, спрямовані на формування емоційної грамотності, заохочення особистісного зростання у комфортній психологічній атмосфері. Використання цього методу дає можливість самостійно знаходити вихід з кризових ситуацій і отримувати шляхи вирішення дитячих проблем, формує критичність і самостійність мислення.

Ляльки та їх історії навчають співчувати і допомагають зрозуміти, що прізвиська, дражніння, виключення з гри, несправедливе поводження завдають дітям такого ж болю як і інші агресивні фізичні дії однолітків.Діти відчувають емоційну спорідненість із лялькою персоною і починають довіряти їй свої радості і печалі. Завдяки цьому діти мають змогу вільно висловлювати свої думки і почуття, ставити запитання і вчасно повідомляти про свої потреби, сигналізувати про свої проблеми.


Лялька-мотанка.

Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв'язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив'язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки - хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв'язувала увесь рід.

Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов'язково «додавали» нареченого - мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися - вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає - невідомо ж, хто прийде на світ.

Берегиням - іншому різновиду - на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки - припинилася злива, вщух буревій...

Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка - три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - зв'язок із небом...
Українська лялька тим унікальна, що вона - така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші - глиняні - сягають доби Трипілля!Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім'ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.

Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...

Ляльку робили, коли викликали духа. Іноді її знищували, спалювали, щоб ця річ забрала, наприклад, недугу. Якщо писанкою «викочували» хворобу, то ляльку виготовляли тоді, коли треба було про щось швидко попросити або подія була значна. Знищували її, коли намагалися вилікувати людину чи прикликати дощ. Тобто її віддавали богам - вона ставала жертвою й могла заміщати собою живу істоту. Тому її обличчя було відокремлене від будь-якої особи, щоб ніхто не постраждав під час знищення мотанки - аби не зашкодити живим. Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя - будь то очі чи ротик - може прив'язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Окрім того, за таким хрестоподібним личком можна уявити собі яке завгодно. І, зрештою, хрест у колі - це солярний знак, тож лялька із таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. Ну, а в голівку мотанки часто зав'язували зернятка пшениці. Це теж надавало їй сакрального значення, бо зерно пов'язане з померлими чи ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя. Тому мотанку пов'язують із уявленнями про життя й небуття, із досвідом минулих поколінь та їхнім зв'язком із поколіннями наступними.

Лялька-мотанка приходить у наш світ у якомусь образі, створюється з певною ціллю. Її виготовляли із різними побажаннями, наділяли різними символічними значеннями: на щасливу долю, сприяння потаємним бажанням, гармонії людини з природою, на успіх і здоров'я, на добро і злагоду. І обов'язково, ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.

Мотанка виконується виключно шляхом намотування, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена... Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.
«Куклою» величають і перший обжинковий сніп, закручений в особливий спосіб. Таке ж наймення у дитячої «пустушки» - хліба, загорнутого в полотнинку (її раніше давали до ротика немовляті). Тобто шматочок хліба чи тканини або зерно, загорнуте в полотнину, - це голова, що уособлює дух істоти. Приєднується вона дуже просто: до колодки, до трісочки, до кукурудзяного стебельця - будь-чого. Мотанка навіть може не мати рук - тільки обгортається тканиною. І тут уже годиться все, що знайдеться в господі. Раніше найкоштовнішим убранням для ляльки ставали клапті старих вишитих сорочок, іншого одягу. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.

Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками - виключно мотається. Звідси і назва - МОТАНКИ. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! І Не колоти її!


Українська народна іграшка як засіб виховання дітей

Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі.
Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.
Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя.
Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою.
Іграшки, котрі використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми знаходилися в тісному взаємозв'язку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання.
Іграшка - пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.
Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Народна іграшка несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу.
Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч - сопілку
За старими повір'ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати.
Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.
Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу.
Українська народна іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення.
Одним із ефективних засобів формування творчої активності дітей є різновид українського народного мистецтва - іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства. Мистецтво української народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує у собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні і духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу. На підставі поліфункціонального характеру української народної іграшки, було виділено окремі її функції: інформаційну, мотиваційно-стимулюючу, сенсорну, гедоністичну, евристичну, аксіологічну, культурологічну, навчальну, розвиваючу, виховну. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища.
Отже, можна зробити висновок, що народна іграшка як витвір мистецтва, як об'єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формуються естетичні почуття та смаки, дитина прилучається

Створіть власний вебсайт безкоштовно! Цей сайт створено з допомогою Webnode. Створіть свій власний сайт безкоштовно вже сьогодні! Розпочати